Рецензії Усі

Восьма нескладуха «Говорухи»

16.03.2016.
сім-нескладух-говорухи

Жирафа, вона ж Єва, підкладає свиню Андрійкові. Його життя зі справжньої смугастої зебри перетворюється на підбарвлену чорним кобилу. Але ж хто схоче змиритись із таким? Отож бо! І Андрійко не хоче. Він намагається розмалювати її… Одне слово, повернути зебру! Ось такий собі життєвий зоопарк.

А тепер спробуймо розібратися у цій мішанині.

Початок усьому – пророкування веснянкуватого дівча Єви на прізвисько Жирафа: «На Говоруху чекає нескладуха <…> Цілих… 7 штук!». Найстрашніша із них − проґавити найбільше в житті кохання! Решта – кумедний дріб’язок: глум однокласників зі шкарпеток, які не мають пари, нотації вчительки Олени Степанівни, і навіть вальс із остогидлою Жирафою, ой, Євою… А згодом, як виявиться, найстрашніше лихо не таке вже й страшне. Подумаєш, проґавити кохання! Адже тобі лише десять, та й кохання те – не таке вже й класне, як спершу здавалось. Однак не будемо забігати наперед…

Учасники мішанини:

Андрійко. Андрій Говоруха – справжній дивак, який товаришує із дівчам Іванною, п’є мурашиний компот (не плутати з кислим вином), щоб перетворитись на марвелівську людину-мураху, погано ко́пає м’яча (чим не Андрусяковий Бурундук?), та, чого не приховаєш – гризе нігті. Але гризти нігті, як на мене, то не таке вже й дивацтво! Вони ж свої, рідні, а не, скажімо, Олени Степанівни.

До слова, Говоруха має пришелепкувату родину. Дід дозволяє Говорусі вживати сороміцьких слів (але щоб ніхто не чув) і влаштовувати безлади, бабуся, на дотик, як пухка подушечка, але ж яка екстремалка – ганяє на самокаті вулицями Києва, тато трішки не туди – просто втикає у ноутбук, себто плідно працює, а мама ходить на підборах-хмародерах і вміє так привалити своєю любов’ю… Стоп! Геть забули про кота! Кіт Говорухи на прізвисько Монстр – справжній КОТЛЕТАріанець (не їсть рибу на особисте переконання) і самоволець – сам визначає де йому дзюрити!

 

Жирафа. Єва навчається в одному класі з Говорухою. Жирафою її кличуть, ясна річ, за зріст. Від того й Говорусі якось мулько: «Єва непогана, але мені не подобається. Зачіска в неї «я упала з самоскида, гальмувала головою»: неслухняні каштанові кучері живуть своїм життям і лізуть на всі боки. А ще Єва дуже висока, вища від усіх хлопців у класі. Поруч з нею почуваєшся хлопчиком-мізинчиком. Я з нею намагаюся спілкуватися тільки тоді, коли вона сидить». Якесь кепське відчуття від цих слів наростає. Однак маємо зачіпку – «непогана»! Справді, Єва – файна і зовсім не Жирафа. Але ж, читачу, ти й сам у цьому переконаєшся!

 

А тим часом, поки ти переконуватимешся, Говоруха перейде всі сім кіл-нескладух і зустрінеться з восьмою нескладухою. Якою? А про це вже запитай в автора або довірся власній уяві. Здається, письменник пожалів свого героя. Адже у всьому має бути міра! Уяви лише, якби на долю Говорухи випало ще з десяток нескладух, а то й більше? Ото була би і йому морока, і нам: книга стала би такою товстезною, що несила було б її підняти!

 

Однак, що ж із підбарвленою чорним кобилою, яку ми лишили на початку? Так ось, невдовзі вона й сама собою перетворилась назад на зебру: взялась чорно-білими смужками. Треба було лишень набратись терпіння і зачекати. Адже, із терпінням і витримкою всі негаразди стають гараздами, а нескладухи – складухами. Певно, їм просто обридає носити на голові отой недоладний префікс не.

 

P.S. Дорогий читачу, а ще відкрию тобі секрет! У «Нескладухах» ти знайдеш два приписи «Як прогуляти школу», але моя тобі порада: відшукай ті приписи і прочитай, а потім з’єднай сторінки степлером. А то гляди, ще мама з татом їх знайдуть і собі схочуть прогуляти школу роботу.

 

Катя Сінченко