Рецензії Усі

Іван Андрусяк та Василь Карп’юк про Чупакабру та гуцульські верлібри

13.11.2015.
16

Видавництво «Фонтан казок», що дебютувало цього року, засновує нову серію, цього разу – поетичну. «Читомо» вирішило дізнатися, чого чекати батькам та дітям від уже виданих солодких і провокативних віршів Івана Андрусяка та перших доросло-дитячих верлібрів Василя Карп’юка, які вже от-от на підході.

– Отже, у «Фонтані казок» з’явилася нова серія. Розкажіть, що це буде?

– У розвитку дитини добра казка неодмінно має поєднуватися з добрим віршем – недарма найкращі народні казки, як-то кажуть, випробувані тисячоліттями, звучать як ритмізований верлібр, а нерідко навіть як силабічний вірш. Тому цілком закономірно, що видавництво «Фонтан казок», поряд із серіями «Добрі казки», «Добрі пригоди» та «Добре чаклунство», запроваджує і серію «Добрі вірші». Щойно у цій серії вийшла моя збірка, яка містить два поетичні цикли – «Чупакабра та інші зайчики» та «Усе солодший сад» – така собі книжка-«перевертун».

Зараз ми закінчуємо роботу над ще одним «перевертуном» – збіркою Василя Карп’юка також із двох циклів, «За руку з черепахою» та «Івасик, Ісусик і Марічка». Наступного року в цій серії вийдуть ще принаймні дві книжки – «Снюсь» Юрія Бедрика і збірка віршів для дітей Сашка Дерманського, назву якої ми з автором ще «шукаємо». Це цілісні книжки, тому сенсу штучно робити з них «перевертунів» немає.

16

– Чому перша книжка серії саме ваша?

– Тому що я в такий спосіб «задаю тон», так би мовити, кажу читачеві: ось серія, яку я починаю як поет і формую як редактор – тож прошу знайомитися з нею і довіряти моєму смаку. При тому в моїй книжці дві доволі різні «половинки»: «Чупакабра та інші зайчики» продовжує таку собі «розбишацьку» лінію моєї попередньої збірки віршів для дітей «М’яке і пухнасте», яка полюбилася багатьом читачам; натомість «Усе солодший сад» – цикл значною мірою експериментальний, де я намагаюся привнести в дитячу поезію деякі засоби сучасної поезії «дорослої». Волію робити це «привнесення» максимально м’яко й делікатно, та все ж мені дуже хочеться ці можливості поєднувати на користь як дітей, так і батьків.

Власне, саме так ми цю серію і мислимо: як поєднання найкращого «дитячого» поетичного письма з найяскравішими художніми засобами, притаманними сучасній поезії. Цим і обумовлюється вибір авторів: добра поетична «школа» – і водночас якась несподіванка, художнє відкриття. Василь Карп’юк, напрочуд кайфовий «дорослий» поет із ґенерації двотисячників, дебютує в дитячій літературі смаковитими верлібрами з оригінальною гуцульською «колористикою» – такого досі не робив ніхто. Юрій Бедрик – як на мене, один із найбільших сучасних європейських поетів, великий майстер, який, до того ж, пише так мало, що відкриттям є кожне його слово. А Сашка Дерманського ми всі знаємо і любимо як чудовезного дитячого прозаїка – а тут він постає в природній для себе, але ще незвичній для нас іпостасі неймовірно яскравого і «розбишацького» дитячого поета!

Василь Карп’юк: Мені завжди хотілося писати для дітей. Проте думав, що то станеться «колись», коли матиму вдосталь часу й можливість зосередитися. Але сталося зовсім інакше – без «колись» і без зосередження. Ми з друзями якось сиділи в парку поряд з дитячим майданчиком. Там відбувалися різні ігрові процеси, і я почав на цю тему імпровізувати. За один раз написалося з десять віршів. Потім писав ще і ще в такому стилі. Врешті, зрозумів, що воно виходить не зовсім доросле й зовсім цілісно. Так з’явилася ця книжка.

17

– Чим поетична серія «Фонтану казок» відрізнятиметься від поетичної серії колись популярного видавництва «Грані-Т»?

– О, я б не поспішав «списувати з рахунку» видавництво «Грані-Т»! Так, у них зараз не найкращі часи – однак, за моєю інформацією, «Грані» помалу «оживають», принаймні ще цього року там мають вийти дві нові книжки, і я сподіваюся, що це стане початком відродження. Зрештою, чимало з того, що встигла напрацювати в «Гранях» команда на чолі з головним редактором Оленою Мовчан, і зараз є дуже популярним як у маленьких, так і в дорослих читачів, – і я певен, що ще довго таким залишатиметься.

Але запитання логічне, бо «гранівська» серія «Сучасна дитяча поезія» була моїм дітищем – і дуже добрим досвідом для мене. Цілком природно, що моя робота у «Фонтані казок» базується на досвіді, здобутому в «Гранях-Т». Але водночас ми воліємо йти далі, шукати нових шляхів, нових можливостей, зокрема й у виданні дитячої поезії.

18

– А якщо говорити про формат?

– Так, серія «Добрі вірші» «вдягнена» в зручний для поезії формат 165х170 міліметрів – це книжка не занадто маленька, щоб не «губилася» робота художника, а водночас і не надміру велика. Таку книжку дитині зручно гортати, обертати, гратися з нею, розбирати літери і слова, роздивлятися малюнки, – а батькам зручно носити, вирушаючи з дитиною в гості чи на прогулянку, адже вона і в «мам’ячій» сумочці легко поміститься.

– Як обираєте ілюстраторів для нових книжок? Радитесь з дітьми чи з авторами?

– Це ще одна важлива «родзинка» нашої серії. Ми намагаємося відкривати нових художників – юних, талановитих, перспективних, з несподіваним поглядом на світ. І львів’янка Марта Кошулінська, співавторка моєї «Чупакабри», і Христина Стринадюк із мого рідного Косова, яка працює з «Черепахою» Василя Карп’юка, – цьогорічні випускниці мистецьких вишів, це їхні перші книжки. Причому книжки дуже різні: у Марти м’які грайливі інтонації, «кучеряві» зайчики і рибки в аквалангах, зворушливі малявки з пухкенькими згинами рученят – все вийшло дуже ніжно і по-доброму кумедно; натомість у Христини маємо чудовезну гуцульську орнаментальну метафорику, правічні символічні коди, напрочуд тонко адаптовані до сприйняття сучасної дитини – це буде знакова книжка.

19

– Мабуть, щоразу, коли з’являється видання дитячих верлібрів, зчиняється дискусія про недитячість неримованих віршів. Чому більшість батьків сприймає вірш без рими як «дорослий»? Особисто ви читали верлібри своїм дітям?

– Мої діти вже читають самі – вони виросли, так що я тепер уже починаю мріяти про онуків ☺. Зрештою, в моїх дітях відображена вся парадигма сприйняття поезії: Івась не читає її взагалі; Ліза сприймає традиційну поезію, а до верлібрів ставиться відверто прохолодно (вона ще в школі «воювала» з «Лелекою» мого улюбленого Василя Голобородька – і, як на мене, мала рацію, бо той вірш чудовий, але не для дитячого сприймання; на місці укладачів шкільної програми я б звернув увагу на відзначену White Ravens Голобородькову збірку «Віршів повна рукавичка» зі згаданої вище «гранівської» серії); натомість «художниця-семикласниця» Стефа верлібри любить, здається, навіть більше, ніж традиційну силабо-тоніку.

Так, у частини українських читачів є до верлібрів упередження – але сучасний вірш, у тім числі й дитячий, розвивається в напрямку звільнення від будь-яких шорів, тож і видавцям нерозумно ігнорувати цю тенденцію. Тому «Фонтан казок» видає і силабо-тоніку (традиційну й експериментальну), і Карп’юкові (а в перспективі, може, і ще чиїсь) верлібри – хай читач обирає те, що йому до душі. Зрештою, для нас важлива передовсім спільна «робота душі» батьків з дитиною, – а верлібри до цього дуже добре надаються.

Василь Карп’юк: В дитинстві я читав лише народні казки. Відповідно – це проза. Але нерідко можна б із окремих абзаців зробити вірші. Може те й уплинуло на те, що склалися верлібри. Я вибирав не спеціально й думаю, що то книжка не є виключно дитяча. Вона дитяча «в тому числі», на відміну від більшості дорослих поетичних збірок.

20

– У вашій книзі є вірш про чупакабру й іноземні мови. Багатьом він видасться дуже потішним, бо справді ж йдеться про наболіле, але для багатьох буде, можливо, образливим. Чи варто торкатися таких гострих тем в дитячих творах?

– Я люблю читати цей вірш перед російськомовною авдиторією – на словах «Иди домой!» вони, звісно, ображаються, але фінал із закликом вивчати іноземні мови стає доброю розрядкою, так що все закінчується цілком позитивним сміхом. Так, це вірш-провокація – але добра провокація, яка не шкодить нікому, а лише схиляє дитину та її батьків до того, щоб замислитися над гострими питаннями. Схиляти до розмислу – це дуже важлива функція літератури, і я певен, що боятися робити такі речі не слід. З дитиною треба говорити про все – інша справа, що у висліді це неодмінно мусить бути розмова, спрямована на добро.

21

– Які книжки слід починати читати дітям першими? Прозові чи поетичні?

– Я переконаний, що дитині треба читати, причому вголос, ще до її народження, коли вона ще живе у мами в животику. Уже тоді вона дуже добре сприймає ритм, гру звуків, евфонію – себто поезію або ритмізовану казку (я вже казав про це на початку). Час прози приходить тоді, коли дитина вже здатна сприймати сюжет.

22

Василь Карп’юк: Думаю, що мою книжку можна сприймати на різних рівнях. Це може бути просто поезія, яку зможуть читати й дорослі. Це може бути й дитяча читанка, бо, як мінімум, дитячі теми й настрої. Проте, гадаю, було б найкраще сприймати це видання, як збірник «тем» для розмов дорослих з дітьми. Щоб дорослі самі пробували вдуматися й розібратися, а не лише сприйняти на емоційному рівні. А тоді розвинути цю тему в розмові зі своїми малюками. Мабуть, саме так і мало би бути. Книжка для спілкування. А коли є розмова, то й поруч порозуміння. Було б дуже гарно, якби мої вірші мали такий наслідок.

 

http://www.chytomo.com/issued/ivan-andrusyak-ta-vasil-karpyuk-pro-chupakabru-ta-guculski-verlibri