Рецензії Усі

Дитячі вірші для дорослих – чи навпаки?..

23.01.2016.
Івасик-Ісусик_Черепаха

Василь Карп’юк. За руку з черепахою. Івасик, Ісусик і Марічка: вірші для дітей. Ілюстрації Христини Стринадюк. – К.: Фонтан казок, 2015. – Серія «Добрі вірші»

 

Дитяча література – світ окремий, загадковий… Це – ґрунт, на якому потім виростають люди – хороші чи не дуже. Це скоромовки, колискові, приказки, казки, віршики…

Віршики. Ці зменшення, милі пестощі роблять поезію для дітей чимось буцімто несерйозним, легким, ненав’язливим. Принаймні так здається на перший погляд.

Але спробуємо подивитися на «забавку» очима дорослими, філологічними. Світ дитячої літератури живе за своїми законами. Письменник не має права покладатися на загальну ерудицію читача, герметизувати, але в той самий час автору необхідно зануритися у психологію дитини, подивитись на світ з висоти маленької людини.

А коли поет комбінує дитяче і доросле – це робить його провідником між світами.

Таким провідником є і Василь Карп’юк, автор книжки, що має одразу дві назви: «Івасик, Ісусик і Марічка» і «За руку з черепахою». Однак перед тим, як пірнати у текстову складову, пропоную подивитись на це маленьке паперове диво.

Книжка має симетричну будову, складається з двох частин і не має кінця, що, як на мене, робить її ще цікавішою.

Синтез літератури і образотворчого мистецтва обов’язковий тут, і цей аспект не пройшов повз талановиту художницю Христину Стриданюк, автора ілюстрацій до книжки. Яскраві кольори, що сплетені гармонійно в цілі історії життя персонажів, простота форм та вдала композиція не тільки радують око, але й створюють цілісну картинку.

Повертаючись до текстів, хочеться спершу зазначити, що не так уже й легко назвати це «віршиками». Скоріше – поезією. Поезією для дітей. Світлою, доброю, повчальною. По-перше, вона вчить дружбі та любові до ближнього (бо не просто так з’являється маленький Ісусик), а по-друге, змушує придивитись до світу, у якому живемо. І тоді книжка стає не тільки дитячою, але й дорослою, – стає своєрідним мікроскопом, у який ми, великі діти, дивимось – і починаємо бачити. Бачити те, що ніби було сховано за уявною кількістю прожитих років.

Ілона Червоткіна